Даруємо!!!

Структуралізм і постструктуралізм в семіотиці культури


Структуралізм, як науковий напрям в гуманітарному знанні, виник в 50-і роки ХХ століття, спирався на дослідження 20-х років в лінгвістиці, що проводилися на методології структурного аналізу, на ідеї психоаналізу, інформатики, кібернетики.

У ХХ столітті ряд гуманітарних наук переходить від переважно описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного рівня досліджень. При цьому використовується структурний метод, моделювання, елементи формалізації і математизації. Серед культурологів – структуралістів чільне місце займають Леві-Стросс, Фуко, Лакан, Дерріда; серед семіотика – де Соссюр, Бахтін, Лотман та інші; символістів – Е. Кассірер.

Основою структурного методу є виявлення структури як сукупності відносин, інваріантних при перетвореннях. Структура – це не тільки «скелет» об’єкта, а й правила, за якими з одного об’єкта можна отримати інший. Структуралізм підходить до культури як до сукупності знакових систем, в яку входять мова, наука, мистецтво, релігія, міфологія, звичаї, мода, реклама і так далі. Вважається, що є приховані закономірності, яким несвідомо підкоряється людина. Цим закономірностям відповідають глибинні пласти культури. Культурна творчість розуміється як символотворчість, причому за смисловим різноманіттям «текстів культури» виявляли структурну єдність, породжену універсальними для людини правилами освіти символічних об’єктів.

Але не можна методи структуралізму вважати універсальними, хоча в ряді областей: фольклористиці, вивченні культури первісних племен – вони дали хороші результати. У цій теорії є елементи сцієнтизму і антигуманізм, коли «зникають» людина і історія, яким протистоїть «структура», втрачається специфіка гуманітарного знання.

Ернст Кассирер (1874 – 1945) – один з найбільш видатних культурологів першої половини ХХ століття. Йому належать роботи «Проблема пізнання в філософії та науці Нового часу», «Філософія символічних форм», «Досвід про людину» та інші Він показав розвиток людського духу як символотворчості. Людина – не стільки «людина розумна», а ширше – «людина символічна». Кассирер дав блискучий аналіз європейської культури і західної цивілізації, зокрема, кризи ХХ століття.

К. Леві-Стросс – французький етнограф і соціолог, культуролог трактував культуру як логічну структуру несвідомого. Всі суспільства є варіантами одного суспільства, але виражені по-різному. Завдання вченого – виявити структури несвідомого, що є основою закономірності.

У культурі структура – є сукупність стійких зв’язків і відносин. Норми, обряди, ритуали – це своєрідна мова тієї чи іншої культури. В основі структурної антропології Леві-Стросса лежить використання прийомів структурної лінгвістики і теорії інформації в аналізі культури і соціального устрою первісних племен; інтерпретація правил шлюбу, термінології спорідненості, тотемізму, ритуалів, масок, міфів, як особливого роду мов. Він досліджував логіку первісного мислення і показав, що вона мало відрізняється від логіки наукової. Розумність, на його думку, – властивість самої культури і всіх її проявів. Сила і своєрідність «дикунського мислення» заклала вже в епоху неоліту основу технологічного і наукового прогресу. Леві-Стросс виступив з позицій вірності ідеям Просвітництва, проти європоцентризму і расизму, за відновлення єдності чуттєвого і раціонального мислення, втраченого сучасною європейською цивілізацією.

Броніслав Маліновський (1884 – 1942) – засновник функціональної школи етнографії. Він вважав, що культура – це складна, пов’язана система інститутів, службовців для задоволення потреб людей. Інститути культури є носіями певних функцій. Культури відрізняються способом задоволення потреб. Кожне суспільство є самодостатнім, дослідник відмовляється від історичності, заперечує соціальний прогрес. Вважаючи культуру універсальним феноменом, Малиновський стверджував, що культури принципово можна порівняти, і що порівняльний аналіз культур дозволяє відкрити універсальні культурні закономірності.

Радкліфф-Браун (1881 – 1955) – англійський етнограф, один з творців «соціальної антропології», яка вивчає примітивні суспільства в їх цілісності з точки зору формальноструктурного аналізу. Він розробив програму строго структурнофункціонального опису всієї системи примітивного суспільства в її динаміці і використовував ці методи для опису складних сучасних соціальних і економічних систем.

Підводячи підсумок роботи символічної школи в культурології, необхідно підкреслити: незважаючи на плідність семіотичного підходу, що дає своє пояснення походженню культури і однією з основних її функцій, а саме інформаціоннокоммунікатівної, – культурологію не можна звести до загального символізму, хоча символізм дозволив домогтися успіхів у вивченні мови, науки, мистецтва.